Разом Сильніші: Про Тиху Силу Польсько-Української Дружби Перед Викликами

У часи, коли неспокій за майбутнє стає частиною нашої повсякденності, а відлуння війни долинає до нас лише за крок, легко піддатися страху та поділам. Однак саме зараз, як ніколи раніше, нам потрібне усвідомлення, що наша сила полягає в єдності – у будівництві мостів, а не мурів. І ми говоримо тут не про політичні декларації, а про фундаментальну, людську солідарність.

Ми живемо поруч із конфліктом, який переосмислює наше поняття безпеки. Ми можемо дискутувати про радіус дії дронів та потенційні загрози, але правда одна: наша стійкість залежить не лише від оборонних систем чи стратегічних рішень, а від мільйонів наших щоденних, людських рішень. Саме від них залежить, як ми знайдемо себе в ситуації випробування – від вибору місця для відпустки, що змусить нас пізнати Польщу за межами протоптаних доріг, до нашої пильності щодо оточення та готовності до непередбачуваного.

У цьому контексті ми хотіли б звернути увагу на надзвичайний потенціал, який дрімає в наших стосунках із сусідами. Сьогодні в Польщі проживає близько мільйона українців – людей, які втекли від пекла війни та знайшли у нас притулок, роботу, шанс на нове життя та розвиток свого бізнесу, малого та великого. Вони є частиною нашої спільноти, нашими сусідами, співробітниками, клієнтами.

Більше того, близькість наших культур і поведінки, а також мовні подібності, призводять до того, що після короткого періоду спільного перебування комунікаційний бар'єр стає майже непомітним. Мова, яка спочатку здається чужою, швидко стає зрозумілою для обох сторін, відкриваючи шлях до справжнього порозуміння та побудови спільного майбутнього.

Варто також пам'ятати про тих, чия ідентичність є ще складнішою – про поляків, які за документами є українцями, часто вихованих у польській культурі, з бабусею, яка співала їм колискові польською мовою в Україні. Це поляки у нас, а формально українці, які часто стикаються з труднощами у пошуку роботи через своє походження, тоді як в Україні стабільний дохід сьогодні є справжнім викликом. Їхні долі є свідченням глибоких, історичних зв'язків і потребують нашої особливої уваги та підтримки.

Текст, який надихнув ці слова, вказує на щось набагато глибше, ніж просто статистика чи економічні вигоди. Він говорить про людську лояльність і взаємну повагу, які будують невидимі, але непорушні основи безпеки. Досвід багатьох із нас показує, що у стосунках, заснованих на чесності та взаємній повазі, українці стають не лише союзниками, а справжніми друзями.

Настав час, щоб у дискусіях про спільну історію ми не зосереджувалися виключно на трагічних подіях, таких як Волинська різанина, але пам'ятали і голосно говорили про тих українців, які, ризикуючи власним життям, рятували поляків.

Саме вони, у найважчі часи, показали справжню людяність, свідчачи про надію на примирення. Пам'ятаймо також про тих відважних українців, які – навіть серед своїх співвітчизників, що плекають ворожнечу – здатні проголошувати правду про шанс, який дає нам примирення та спільні ідеї, такі як концепція Міжмор'я, посиленого союзу держав регіону. Їхній голос, часто тихий, але непохитний, є безцінним у побудові майбутнього, заснованого на взаємній повазі та співпраці.

Ми не можемо забути про солдатів, зокрема тих із Польських Легіонів в Україні, які віддають життя, борючись за вільний світ. Це герої, які стоять на фронті, захищаючи цінності, близькі всім нам. Варто підкреслити, що солдати, не лише ті, хто безпосередньо воює на фронті, – це чудові люди, які з великою повагою ставляться до Польщі та поляків, часто висловлюючи вдячність за надану допомогу.

Їхня позиція є ще одним доказом того, що справжні зв'язки будуються у найважчі часи.

Це не просто порожні слова. Це реальні приклади: від Людмили, яка сміливо стане на захист, через Романа, який, незважаючи на початкові побоювання, своєю силою швидко вирішить складну ситуацію, через Оксану, яка в потребі покличе чоловіка, готового до виклику, аж до Віктора, який важко працює до раннього ранку, щоб ми могли насолоджуватися свіжим хлібом на сніданок. Ці особисті історії, ці щоденні взаємодії будують щось безцінне.

Тому ця "мала інвестиція" у повагу до українців, цей щоденний акт доброзичливості та відкритості стає таким же важливим, як підготовка аварійного рюкзака чи паперової карти. Це не питання політики, а людської емпатії та мудрої стратегії. Взаємна повага та спільне будівництво майбутнього створюють невидиму, але потужну мережу безпеки.

Перед обличчям спільного ворога та непередбачуваних викликів саме людяність, бути сусідом, партнером і другом дає нам найбільшу силу. Бо Разом Ми Зможемо – не лише вижити, а й побудувати краще, безпечніше майбутнє для всіх нас.

P.S. Я пишу про все це не з позиції теоретика, а з глибокого переконання та особистого досвіду. Я був вихований, як і багато хто з нас, можливо, не в ненависті до цього народу, але точно в почутті побоювання та недовіри, з переконанням, що краще не повертатися спиною. Проте я на власні очі бачив і відчув у серці, як багато нас об'єднує, як багато ми можемо черпати один від одного і наскільки сильні зв'язки будує спільна доля перед обличчям історичних викликів. Ця дружба не тільки можлива, але й необхідна. Я пишу це також для того, щоб вивести з омани всіх тих, хто досі ділить людей на "укрів" та "ляхів", яких, на жаль, не бракує і в ястшембському середовищі. Бо якщо вже ми маємо робити якийсь поділ, то нехай він буде на добрих і поганих людей, на мудрих і дурнів. Хоча навіть щодо останніх завжди варто шукати радше причини та розуміння, ніж бездумне осудження.

Теодор Вишневський Редакція jas24info.pl